про сумне…

Їй сумно і тяжко…
Взяла непосильну ношу вона… 
Одна…сама… Не розуміє життя. 
Звідусіль чує слова.
Поради, докори та пусті питання.
Не знає куди подіти промінь життя,
Що в душі світлом буття відбився і завмер,
Який змушує відчувати, бути зрячою, чути існування.
Все минеться, кажуть їй
Але вона не йме віри. 
Відчуває неміч та сум життя, 
Що частоколом пекучого болю оточило її буття.
На ясні очі навертається сльоза…
Однак стримує їх вона,
Боячись стати слабкою, 
Стати мішенню для стерв'ятників існування.
Їй всі кажуть в один голос:
Не стримуйся поплач, тобі легше стане…
Однак ледь стримуючи сльози вона продовжує крокувати тернистим шляхом реального буття.
Без сліз та жалю крокує вона…
Вперед…не знаючи дороги.
Так треба. Таке життя.
Лише інколи по щоці котиться одинока сльоза…

Так навіяв вчорашній день…

Комментарии закрыты.